Пройшов рік з того часу, коли на Інститутській нещадно розстріляли українських патріотів, коли під час Революції Гідності відважні й свідомі герої виборювали свободу й захищали наші права. Багато з них пожертвувало своїм життям заради світлого майбутнього кожного з нас.

Троє  самовідданих й сміливих активістів часів Майдану поділилися з нами поглядами про майбутнє, спогадами, переживаннями сьогодення. Коли снайпери розстрілювали людей: Ігор Заставний  отримав поранення – кулі влучили у живіт та ногу, двоє з п’яти «янголів Інститутської»  – Микола Притула та Ігор Фльорко  рятували поранених з-під обстрілів, заносили живих та полеглих у безпечне місце від агресора.

На запитання: «Що мотивувало Вас поїхати на Майдан?» ми почули такі відверті відповіді трьох героїв:

 Ігор Заставний: «Перший раз, коли я збирався на Майдан, мене покликала подруга, яка була на побитті студентів вночі 30 листопада. Коли вона приїхала сюди  одразу вирішила повертатися назад  й запропонувала мені поїхати з нею. Тоді я подумав про своїх похресників та племінників і зрозумів, що не хочу, щоб вони росли в таких умовах, не хочу, щоб їх в майбутньому били як тепер студентів. Пригадую, як вдома збирався й говорив про себе слова гімну України й подумав, що вони є пустими, якщо їх просто говорити і не виконувати. Так я поїхав до Києва…»

Микола Притула: «Першим  поштовхом для мене була євроінтеграція, за яку ми всі дружно боролися, щоб не йти в Митний союз. А в подальшому, коли почалися протистояння на Грушевського, справа стосувалася принципу. Опозиція нічого не робила – іншого виходу для нас просто не було».

Ігор Фльорко: «Я спочатку навіть не розумів, що собою являє Євросоюз, що нам від нього чекати. Був переконаним, що Україні не потрібно нікуди йти, самим бути краще й ні на кого не потрібно надіятися. Мене мотивувала не євроінтеграція, а гнів, який виник після того, коли побили студентів. Хотілося помсти. В голову не вкладалося як може так себе вести влада по відношенні до свого народу. А потім я зрозумів, що це не головне, важливіше відстоювати свої права, цінності народу. Це й об’єднало людей на Майдані.

 «Чи шкодували про свій вибір – бути учасником акції протесту?» , - хлопці одноголосно відповіли: «Ні! Ніколи! Більше шкодували про те, що замало зробили, могли зробити набагато більше».

«Пройшов рік - чи бачите зміни в суспільстві?»

Ігор Заставний: «Когось ці події змінили, але, на жаль, більшість людей живуть так, наче нічого не сталося. Їм байдуже на все, їхня хата скраю… Мені за себе не образливо, коли  звинувачують: «Чого ти туди їхав?», «Що від того змінилося?», «Чи потрібно було все починати?». Як чую ці слова хочеться плакати. Але мені прикро за тих хлопців, що полягли. Це ж скільки людей …  Це ж скільки кожній їхній сім’ї завдано болю. Та люди цього не розуміють. Сьогодні багато воїнів гине на війні – теж мало хто зважає. На мою думку, допоки ця війна не торкнеться кожного – доти змін не буде».

Микола Притула: «Майдан дав нам багато – ми перестали боятися, позбулися страху, відчули, що влада в руках народу. Майдан – не призвів до війни, Майдан – це надія на краще життя».

Ігор Фльорко: «Україна зрушила з мертвої точки. Якби не було Майдану – не було б поштовху до кардинальних змін як особистих, так і загальнолюдських. Так,  все це переросло у війну... Та кінцева мета варта цього. Смерті не будуть марними, прийде час – все буде добре, й це буде заслуга тих людей, що воювали і виборювали справжню незалежність, покладаючи своє життя, здоров’я, ризикуючи найріднішими людьми».

«Що б Ви порадили робити тим українцям, які не воюють на сході України? Як вони можуть допомогти військовим, змінити ситуацію в країні на краще?»

Ігор Заставний: «Від усіх нас залежить так багато, що ми навіть не можемо собі уявити. Головне, щоб люди не були байдужими. Не маємо права просто сидіти на дивані й дивитися телевізор, коментуючи все побачене та прочитане. Маємо молитися, робити те, що в наших силах. Зараз народжується нова країна з новими людьми, і немає значення скільки кому років, змінюється свідомість українців. На Майдані була боротьба з самим собою. Ми завжди боремося: від народження до останнього подиху: «Чи готовий ти перейти ті перешкоди, які ставить перед тобою життя?»

 Микола Притула: «Головне не панікувати, не вірити в першу кращу брехню «жовтої преси», не втрачати віру в наших військових й пам’ятати, що вони там захищають кожного з нас. Маємо набратися терпіння й вірити, що все буде добре».

Ігор Фльорко: «Якщо тут нічого не відбувається – не означає, що не потрібно нічого робити! Потрібно бути більш свідомими, відмовитися від гучних забав у той час, коли в нашій країні  гине багато людей. Маємо допомагали армії, робити свій внесок в нашу загальну перемогу, підтримували хлопців чим можемо: грошима, амуніцією, морально чи фінансово».

Ще один «янгол Інститутської» – Ігор Галушка – сьогодні на передовій в добровольчому батальйоні «Азов» продовжує захищати українців від збройних наступів ворога. Побратими-майданівці бажають йому та всім воїнам сили, мужності, миру й швидкого повернення до рідного дому з перемогою.

Дякуємо усім захисникам нашого народу, від часів Майдану до сьогодення, за впевненість у тому, що все буде гаразд. Допоки Ви є такі відважні та жертовні – нас нікому не подолати!