«Ніщо не робить людину так подібною до Бога, як добрі діла», - св. Григорій Богослов

Протягом п’яти років такі слова, як «милосердя», «благодійність», «доброчинність», «пожертва», «фандрейзинг» у соціальному служінні Церкви відображають основні завдання БО «Фундація Духовного Відродження» при Львівський архиєпархії УГКЦ. Директором Фундації з 2013 до 2018 року був отець Тарас Милян,  а уже з січня 2018-го обійняв цю посаду отець Любомир Гладюк, попередньо  голова Комісії у справах молоді ЛА УГКЦ. Браття у служінні, друзі в житті – які ж вони? Давайте знайомитися!

 

- Отче Тарасе, благодійність для Вас – це формальність чи спосіб життя? Чи сьогодні людина готова бути благодійником?

Для мене благодійність є стилем життя. Правда, з власного досвіду знаю, що інколи дуже важко відмовлятися від чогось власного заради добра іншої людини. Рівномірно ж розумію, якщо зроблю цей крок – отримаю в рази більше. Це не йдеться про кошти чи егоїстичну вигоду, а про те, що благодійність дає щось набагато більше. Коли уникаємо її – самі ж себе обкрадаємо.

Люди не лише сьогодні готові бути благодійниками. На жаль, проблеми і труднощі, з якими вони стикаються, брак виховання щодо благодійності – не дозволяють їм ними бути. Свідомість благодійності потрібно виховувати ще з колиски, де дитина бачить, як мама допомагає потребуючому, як батько дбає про те, аби діти пам’ятали, що завжди є той, кому  потрібно подати руку. Щодо фінансової благодійності – то для мене найкращим способом є десятина. Почнімо віддавати і тоді зрозуміємо, наскільки це добре для нашої душі  та тіла.  

- З якою найбільшою потребою суспільства зустрілися протягом 5-ти років у Фундації?

На превеликий жаль, усі ми зустрілися з війною, кожен у більшій чи меншій мірі. У 2014 році Церква і влада міста довірили Фундації бути відповідальною за напрям "Люди для Майдану", а з початком бойових дій на сході України - "Люди для військових". Усі разом: громада, волонтери, священики, медики, державні службовці, об'єднавши зусилля, допомогали хлопцям у різний спосіб. Забезпечували медичними препаратами, оплачували лікування, діагностику, духовно-психологічну реабілітацію. Це найбільша на сьогоднішній день потреба, з якою ми зустрілися.

- За 10-бальною шкалою – як би Ви оцінили ваші спільно з командою напрацювання? Що було нелегко, а чим пишаєтеся?

Беззаперечно команда працювала на 10-ть балів, адже кожен працівник щиро вірить в ідею благодійності. Нам вдалося зробити дуже багато. Але рівномірно ж у тому доброму, що ми робили, сьогодні бачимо багато недопрацювань, можливо, і помилок, але ці уроки були потрібні нам для того, щоби сьогодні все переосмислюючи, не ставати на ті ж самі граблі, а користати з цих зауважень і робити ще більше добра та йти вперед. Пишаюся командою, бо усі, хто працював та продовжує розвивати ідею Фундації – це люди, яких не мотивує якась матеріальна вигода, а розуміння, що вони вирощують, виховують, плекають щось особливе в Церкві та суспільстві.

Кожна річ добра – є нелегкою. Тому вся праця у Фундації вимагала неабияких зусиль. Знову ж таки, в силу нашої людської немочі, в силу зібраності команди, ми змогли, дякуючи Богу, допомогти багатьом, відповісти на потреби суспільства. Радію, що Фундація в суспільстві має обличчя відповідальної структури, якій довіряє Церква, громада та добродії. 

 


"Кожна річ добра – є нелегкою"


 

- Якби можна було повернути час  назад – щоб Ви змінили?

Я б нічого не змінював, а просто взяв би до уваги все те, що ми зробили та пережили, а на основі досвіду – працював би ще краще.

- Люди прагнуть та очікують великого, але через брак певних ресурсів або ж через певні обставини не все вдається так, як це собі уявляємо. У Вашій праці, напевно,  не завжди все було легко і передбачено. Як Вам вдавалося йти далі, ставити нові цілі та досягати їх?

Успіхом в діяльності завжди є чіткість і розуміння того, чого хочеш досягти. Тому всі речі успішні – були зрозумілі. А якщо щось не приносило успіху – означає, що до кінця ні ми, ні інші не розуміли того, що ми робимо. Це такий інструмент – на основі якого можна будувати, формувати нові пропозиції та ідеї. Рівномірно ж розуміти, за що варто братися, а чого не слід робити.

- Які слова є для вас джерелом натхнення і можуть надихнути інших?

Натхненням для мене є слова зі Святого Писання. Щодня мені приходить цитата через додаток на телефон і щоразу влучно - відповідає моїй потребі, дає підказку, як діяти і що робити. Мотивують також посмішка і щирий погляд людей, які є поруч, яким довіряю. Усе своє життя живу зі словами: «Все упованіє на Тя». Уповаючи на Бога, під покровом Пресвятої Богородиці ми можемо досягти великих успіхів.

 
 

- Чим особисто для Вас є благодійність - формальністю чи способом життя?

Коли Бог творить – то робить добре: першого дня, коли створив небо і землю, Господь каже, що це було добре. І так кожного разу. А шостого дня, коли творить людину – каже, що це дуже добре. Ми є образом і подобою Божою – творімо  добро серед тих, кого щодня  зустрічаємо в нашому житті. Це і є для мене благодійністю.

- У Вас надзвичайний досвід праці з молоддю, які ж сьогодні найактуальніші потреби у молодих людей?  Та як задовольнити ці потреби?

Дякую за запитання. Думаю, що найбільше молоді люди потребують, аби їх вислухали, почули, вони прагнуть підтримки і розуміння, що комусь небайдужі. Це природньо, бо ми усі потребуємо любові, певності, що Бог поруч. Мій духівник каже мені: «Неважливо, де ти будеш працювати: чи з молоддю, чи з благодійниками, маєш досвід у цьому чи ні – важливо, щоб ти любив цих людей. Коли людина чується любленою – то відкривається, цвіте, розкриває всі свої можливості.

- З якими труднощами зіткнулися, працюючи в Комісії? Який значних успіхів досягли? Чим пишаєтеся? 

Коли ми не вміємо або не налаштовані комунікувати - це призводить до певних труднощів. Брак комунікації – це поширена, на жаль, проблема.

Вкотре переконався, що для молоді нічого не потрібно творити, важливо задіяти, адже вони усе вміють. Молоді люди - самодостатні, унікальні, творчі, мають безліч можливостей для розвитку та самовираження. Їм потрібна платформа для зустрічі, це те, що ми намагаємося їм дати.

Одного разу ми організовували сплав для молоді і там я познайомився з багатьма людьми. Серед нас була молода особа,  яка вірила в Бога, але була дуже «побита життям». Під час цього сплаву вона вперше в житті приступила до Святої Тайни Сповіді. Це є моїм покликанням як священика допомагати людям зустрітися з Богом. Такі неформальної майданчики - є найкращим способом показати молодим людям Церкву "живою".

- Які ваші очікування щодо себе, команди та розвитку ідеї  Фундації?

Для мене важливо, щоб кожен проект, з яким до нас звернуться, як до благодійної структури, ми підтримали, вирішили конкретні проблеми та потреби людей. Очікую, щоб працівники Фундації були задоволені та горді від того, що працюють в Церкві та можуть гідно Їі представляти.Разом будемо творити для благодійників можливість інвестувати в добрі речі.

Не раз говорять на глобальному рівні, що є така велика різниця між Північчю і Півднем, де одні багаті, а інші бідують. Вся проблема у тому, що ми неправильно розділяємо ті ресурси, які маємо. Якщо твій брат чогось не має, то поділися з ним. Коли подбаєш про того, хто в потребі - будеш щасливим. Адже щаслива людина не та, яка має, а та, яка вміє ділитися. Святий Іван Золотоустий казав, що Ісус після Тайної вечері пішов в Оливний сад, а цей сад – це ті потребуючі люди, лише вони нас можуть намастити пахучою оливою, аби наповнити наше життя сенсом.

 


"Щаслива людина не та, яка має, а та, яка вміє ділитися"


 

- Знаємо, що вдома Вас з нетерпінням чекає надійна «група підтримки». Розкажіть, будь ласка, більше про тих, хто вірить  у Вас та пишається Вами.

Дуже радію з того, що маю, як ви кажете, «групу підтримки». Люди, які мене люблять, з якими я почуваюся дуже впевнено та надійно. Своїй праці приділяю дуже багато часу, нечасто бачу своїх близьких, але дуже вдячний Богу, що вони мене розуміють. Дружина ніколи не дорікнула мені, чому я пізно прийшов чи затримався. Це глибоке розуміння – їхній внесок і "десятина" в те служіння, до якого мене покликав Господь. Також хочу поділитися таким особистим. У мене є двоє синів - Ілля та Мартин і донечка Ксеня. Одного разу старший син, побачиши мою візитку, побіг до дружини і каже: «Мамо, мамо, а наш тато - директор?» Всі почали сміятися. «Так, Ільчику, директор». Для нього це було таке «вав», відкриття, а для  мене те, що вони пишаються батьком – це велика радість та натхнення.

- Які слова є для вас джерелом натхнення і можуть надихнути інших?

Моя особиста зустріч з Богом – це джерело натхнення, яке дає силу йти вперед, якими б не були труднощі.

Омелян Ковч - священик концтабору Майданек,  у найважчий період свого життя, казав, що перше місце після раю, де б він хотів бути – у цьому таборі. Коли Митрополит Андрей хотів його звільнити з цього місця за клопотанням родини, адже він був батьком 6 дітей, отець Омелян вирішив залишитися і запевнив, що саме тут його потребують найбільше. Це мене надихає. Якщо Бог нас поставив на якесь місце – то ми повинні  тут бути, робити все можливе від нас.